Републікація матеріалу «Четвертої влади» за 12 грудня 2025 року.

Мурал на честь загиблого військового, пластуна, журналіста та громадського активіста Тараса Давидюка після довгих суперечок та мораторію міської ради у центрі Рівного так і не з’явився. Стіна будинку, де мав бути портрет Героя, досі порожня. А під нею так і стоять кіоски з вуличною їжею.

«Четверта влада» вирішила повернутися до цієї історії, бо вона важлива: вона про вшанування пам’яті, про повагу до загиблих захисників та їхніх рідних. У першій частині цієї історії ми розповіли, чому мурал Тарасові Давидюку так і не з’явився у Рівному.

У цьому матеріалі – про містечковий цинізм: як мурал намагалися використати для легалізації кіосків колишнього голови судової адміністрації Рівненщини Віктора Вдовиченка, як ці кіоски взагалі стали нерухомістю, а земля під ними – приватною.

«Згідні при одночасному проведенні реконструкції павільйонів»

Ще 30 березня 2025 року ОСББ будинку на Соборній, 15 – саме на нього планували нанести мурал – провело збори співвласників. Судячи з протоколу, більшість учасників зборів проголосували за створення муралу.

Виняток – фірма «Віган В», яка володіє в будинку комерційними приміщеннями. Фірмі належить понад 500 квадратів із майже 3500 загальної площі. Галина Вдовиченко, власниця підприємства, написала: «Згідні при одночасному проведенні [реконструкції] діючих павільйонів».

Галина Вдовиченко – це дружина колишнього голови Територіального управління Державної судової адміністрації у Рівненській області Віктора Вдовиченка, про якого «Четверта влада» досить багато писала.

«Діючі павільйони», про які йдеться, – це три кіоски, розміщені безпосередньо під стіною, де мав бути мурал. Річ у тім, що для нанесення малюнка потрібно було поставити риштування, а споруди заважали це зробити.

Ось проєкт реконструкції павільйонів, який запропонувала фірма:

ОСББ на цей проєкт не погодилося.

Мама Тараса Людмила Давидюк каже, що Віктор Вдовиченко просив її вплинути на ОСББ: щоб воно дозволило «реконструкцію». На думку Людмили, Вдовиченко вирішив скористатися муралом для просування своїх інтересів. Так само вважає член правління ОСББ Ігор Вільчинський, з яким ми спілкувалися.

Віктор Вдовиченко мені спроби впливу і не підтвердив, і не заперечив.

«Не підтримуйте, будь ласка, Леніна» 

На певному етапі в ситуацію включилася міська влада, провівши кілька офіційних та неофіційних зустрічей. Я побував на трьох із них.

Інтереси фірми дружини представляв сам Віктор Вдовиченко. Також на цих зустрічах були мама Тараса Людмила Давидюк, керівниця ГО «Рівне-Такмед», яке мало співфінансувати створення муралу, Тетяна Воронцова та представник ОСББ Ігор Вільчинський.

18 серпня 2025 року було засідання комісії з містобудування. Головував начальник відділу планування та урбаністики Андрій Шевчук.

Комісія рекомендувала підвищити художню цінність муралу, забезпечити збереження панно, а також – звернутися до виконкому для розробки положення про створення об’єктів монументального мистецтва.

Загалом міська влада зайняла «миротворчу» позицію: закликала до компромісу з одного боку Віктора Вдовиченка, з іншого – Людмилу Давидюк, Тетяну Воронцову, а з третього – ОСББ.

Але на зустрічах сторони часто переходили на емоції.

Наприклад, у якийсь момент Тетяна Воронцова сказала, що поставить риштування незалежно від згоди Віктора Вдовиченка. Він відповів:

– У нас іде війна, але не соціалістична революція. Націоналізації, думаю, не буде. І ви не підтримуйте, будь ласка, Леніна, бо це є приватна власність, яку потрібно охороняти.

Зрештою Віктор Вдовиченко запропонував дещо «скромніший» проєкт, на який ОСББ усе одно не погодилося. Представник ОСББ Ігор Вільчинський підкреслив, що мешканці згодні на перебудову лише в межах розмірів кіосків, а проєкт усе одно «завеликий».

Продаж дітям, перепродаж мамі

У 2009 році ці три кіоски (які на топ фото) офіційно стали нерухомістю. Фірма Галини Вдовиченко «Віган В» викупила ці споруди у 2007 році у двох співвласників. Один із них – син Вдовиченків Андрій. Другий, також Андрій, – син Миколи Захарука, бізнес-партнера Галини Вдовиченко.

Але про все за порядком.

Син Вдовиченків та син Миколи Захарука стали співвласниками кіосків у 1999 році. Як випливає з біржового контракту, на той час вони були неповнолітніми. А інтереси дітей, ідеться в документі, представляли матері.

Продало павільйони дітям товариство «Орієнтир-3». За даними із аналітичної системи «YouControl», у різний час засновниками підприємства були Віктор Вдовиченко, його дружина Галина Вдовиченко, Микола Захарук та фірма «Віган» (без «В» в кінці).

У 2007 році син Вдовиченків та син Миколи Захарука продали кіоски фірмі «Віган В» (уже з «В» в кінці):

Схоже, що споруди просто двічі перепродали у дружньо-родинному колі.

«Фундаменти бетонні, стрічкові» 

У 2008 на замовлення фірми «Віган В» комунальне підприємство міської ради «Рівненський архітектурно-будівельний нагляд» підготувало технічний висновок про стан конструкцій «торгових павільйонів».

Зокрема у висновку вказано: «Фундаменти будівлі бетонні стрічкові, монолітні. Цоколь – бетонний».

Виконавці звіту – інженер Кучерук М.А. та начальник відділу Гергелюк В.М. Також на документі – підпис тодішнього начальника КП «Рівненський архітектурно-будівельний нагляд» Миколи Дядюся. Нині він – заступник міського голови Рівного.

Легалізація від третейського суду

Як випливає з рішення третейського суду при асоціації «Діловий Захід» у січні 2008-го, син Вдовиченка та син Захарука нібито не передали фірмі «Віган В» технічний паспорт на будівлю павільйону.

Третейський суд зобов’язав чоловіків надати фірмі документи.

Заодно – визнав за «Віган В» право власності на будівлю торгового павільйону, побудовану «на монолітному бетонному фундаменті з енергопостачанням, водопостачанням та каналізацією, з електричним опаленням».

На підставі цього рішення міське бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності на нерухоме майно. За словами експерта, то була незаконна операція, але про це – трохи нижче.

Право власності зареєстрували в лютому 2009 року. На рік раніше за об’єктом закріпили окрему адресу – Соборна, 15-А.

Як «порішали» землю

Ділянку під кіосками фірма «Віган В» викупила в міста аж у 2015 році. На яких підставах вона користувалася землею до купівлі, незрозуміло. Схоже, ні на яких.

Принаймні в міському управлінні земельних відносин жодної інформації про це не мають. Так управління повідомило у відповіді на запит.

Як випливає з рішення Рівненської міської ради №3555, у 2013 році це була земля запасу житлової та громадської забудови. Цим рішенням рада дозволила фірмі «Віган В» розробити проєкт землеустрою на 100 м² на вул. Соборній, 15-А. Також фірмі дозволили викупити цю землю «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі».

Як підстава вказується все те ж рішення третейського суду при асоціації «Діловий Захід» від 8 січня 2008 року.

Міським головою на той час був Володимир Хомко.

З-поміж документів, які стосуються кіосків та землі під ними, до мене потрапив лист УМВС у Рівненській області до начальника рівненського міського БТІ Давидчука – від лютого 2009 року. Із нього випливає, що УБОЗ проводило перевірку щодо набуття права власності на кіоски.

«Це звичайні тимчасові споруди» 

Щоб розібратися, наскільки законними були встановлені кіоски та їх реєстрація як нерухомості, я поспілкувався з експертом із питань земельного законодавства Георгієм Могильним.

На думку Могильного, кіоски на Соборній, 15-А – це звичайні тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності: 

«За законодавством, вони мають встановлюватися без улаштування фундаменту, але зазвичай за цим ніхто не слідкує.

Принципова відмінність кіосків від будівель полягає в процедурі їх встановлення. Для будівель обов’язковим є відведення земельної ділянки у власність чи користування, отримання дозвільних документів на будівництво та введення в експлуатацію», – каже Георгій.

Як пам’ятаємо, земельну ділянку фірма «Віган В» отримала в 2015-му – через шість років після реєстрації кіосків як нерухомості.

Або самочинне будівництво, або звичайне шахрайство

За словами експерта Георгія Могильного, в операціях із біржами все відповідає букві закону, оскільки і в 1999-му, і в 2007 році продавалися й купувалися павільйони, які не були нерухомим майном.

Проте, каже Могильний, третейський суд не мав права визнати право власності на павільйони як на нерухоме майно за покупцем:

«Головне те, що рішення третейського суду обов’язкове виключно для сторін розгляду. Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону “Про третейські суди” (в редакції на момент розгляду справи і подальших дій), виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами  місцевого самоврядування та їх службовими  особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа», – пояснює експерт.

«Тобто на підставі рішення третейського суду ані присвоєння адреси, ані реєстрації права власності, ані дозволу на розробку проєкту землеустрою не могло бути без додаткового рішення вже звичайного державного суду.

Але після державної реєстрації права власності на нерухоме майно це право вже стало підставою для наступної купівлі землі без конкурсу».

Експерт додає:

«Якщо якимось чином в проміжку між 1999 роком і 2007 роком павільйони перетворилися на нерухоме майно в результаті перебудови, то йдеться про самочинне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці. Якщо перебудови не було, то йдеться про звичайне шахрайство».

Знайти архівні фото, на яких було б видно, як кіоски виглядали до 1999 року, а також до 2007-го, ми не змогли. Нині ж схоже на те, що фундаменту ці павільйони не мають.

Як (не) склалося спілкування з Віктором Вдовиченком

Я спробував поставити Віктору Вдовиченку декілька запитань. Спочатку він сказав, що у відрядженні й не може говорити. Запропонував зустрітися за кілька днів.

Я зателефонував в обумовлений день. Вдовиченко попросив мене «зорієнтувати», якими будуть питання. Я скинув головні з них у телеграмі. Зокрема спитав, чи була перебудова кіосків між 1999-м та 2007-м. Також – щó він може розповісти про ТОВ «Орієнтир-3», яке продало кіоски неповнолітнім хлопцям.

Відповідь отримав, письмову. Проте не на свої питання:

«ПП Фірма ”ВІГАН-В” на законних підставах володіє об’єктами нерухомості за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 15-А. Зокрема, торговим павільйоном та земельною ділянкою. Вказані об’єкти не входять та [не] можуть входити до ОСББ, а лише є поряд із житловим будинком на Соборній, 15.

Питання реконструкції торгового павільйону було ініційоване власником перед управлінням архітектури ще в 2017 році – з виготовленням необхідних документів. На розгляд загальних зборів ОСББ це питання не виносилось […]».

Через два дні Вдовиченко написав знову. Здебільшого – про внутрішні проблеми ОСББ. Ними я вирішив не займатися.

Чи може місто демонтувати павільйони й повернути собі землю

Експерт із нерухомості Георгій Могильний каже, що демонтаж павільйонів сам по собі вже не має жодного значення, адже земля тепер у приватній власності.

За його словами, повернути ділянку в комунальну власність – дуже складне завдання:

«По-перше, пропущені строки звернення до суду. При цьому органи місцевого самоврядування давно знали про ситуацію, а міська рада навіть відвела земельну ділянку.

Наявний в матеріалах лист від УМВС в Рівненській області є доказом, що правоохоронці та прокуратура ще в 2009 році знали про незаконну реєстрацію прав на нерухомість за рішеннями третейських судів».

Втім, каже Георгій, дуже сумнівно, що наразі правоохоронці відкриють провадження за старими фактами, бо строк притягнення до кримінальної відповідальності вже сплив.

Разом із тим, «якщо на цій ділянці розпочнеться нове будівництво, яке буде загрожувати розташованому впритул багатоквартирному будинку, то його мешканці мають шанс довести, що порушення їхніх прав унаслідок незаконної реєстрації прав власності і наступної передачі комунальної землі під самобудом виникло з моменту початку будівництва.

Тим самим вони можуть обґрунтувати своє право на звернення до суду для скасування цих рішень».

Загалом же, за словами експерта Георгія Могильного, схема з третейським судом є спадком від досить далеких часів і вже понад 16 років не існує: з 31 березня 2009 року спори про нерухомість не підсудні третейським судам.

Проте додає, що аналогічна схема тепер розповсюджена через звичайні суди загальної юрисдикції чи «чорних нотаріусів».

«Будуть вжиті заходи претензійно-позовного характеру» 

Тим часом група прихильників муралу на честь Тараса подала до Рівненської міської ради петицію про демонтаж вдовиченківських павільйонів. Петиція набрала потрібну для розгляду кількість голосів, і міська рада на неї відповіла.

У відповіді за підписом заступника міського голови Миколи Дядюся, зокрема, йдеться:

«Повідомляємо вас про підтримку електронної петиції, та з метою недопущення порушення прав та законних інтересів Рівненської міської територіальної громади Рівненською міською радою будуть вжиті заходи претензійно-позовного характеру щодо порушеного у вашій петиції питання».

Проте ці заходи, як пояснив вище експерт Георгій Могильний, навряд чи матимуть вплив. Втім посадові особи міської ради, з якими ми говорили не під запис, розповідають, що такі судові процеси часом бувають успішними. Прогнозують, що цей процес триватиме від 2-х до 6-ти років.