Попри складні часи, у місті починає змінюватися підхід до висаджування дерев та догляду за ними, — вважає співзасновниця Громадської організації «Сад історій», екоактивістка, депутатка Рівнеради Оксана Майборода.
Ми розмовляли про перші позитивні тенденції змін в озелененні громади, наслідки глобального потепління, європейські екологічні стандарти та проблеми, які досі гальмують зміни.
Про позитивні тенденції
— Чи є зараз у Рівному якась позитивна тенденція щодо озеленення, чи пробують щось змінити?
— Тенденція позитивна є. Я її бачу. Звісно, все робиться не так швидко, як хотілося б, це повʼязано з війною. Та є ще певний спротив системи, є кадровий голод, який відчувається всюди, низька спроможність та нестача фахівців. Мало ресурсів — це теж наслідок.
Але зараз, на мою думку, уже з’явилося розуміння, що систему треба змінювати. Є розуміння, що необхідне багаторічне озеленення, що треба садити якісні дерева, облаштовувати парки та визначати межі зелених зон. Це є і це робиться. Можливо, такі кроки поки що не так вдало комунікують назагал, але рух уперед відчутний. При тому, що зараз непростий час для реформ, зміни все одно «довбуть» і рухають.
— Де саме в місті з’явилися нові якісні насадження?
— По місту висадили вже, напевно, більше сотні дерев кращої якості. Це спільна робота керівництва міста, підтримки спонсорів та фонду охорони довкілля. Посадили платани, липи, сосни та дуже багато тюльпанових дерев. Нові висадки з’явилися в районі Гідропарку, на вулицях Степана Бандери, Богоявленській, а також на Шухевича.

Ціна помилок: від неякісних грабів до церсисів біля ЦУМу
— Чому якість саджанців має таке вирішальне значення? Якщо порівняти, наприклад, з минулими роками?
— Ще у 2018 році, просуваючи програму з озеленення, ми з партнерами «Сад історій» робили дослідження супутникових даних — вимірювали індекс NDVI (рослинний покрив) та прогнозували, як змінюватиметься температура в місті за п’ять років, якщо нічого не робити. Тоді наші результати про те, що о 10:00 ранку температура може сягати понад 27–29 градусів, виглядали дивно для багатьох. А зараз насувається спека, і нікому вже не дивно й не весело.
Тоді ми намагалися узгодити місця для висадки саме там, де утворюються «острови тепла».
Якби місто ще тоді дослухалося і почало садити якісні дерева, ми б уже зараз мали інший результат.
Натомість тоді на Шухевича посадили граби. Сам по собі граб — хороше дерево, але якість саджанця була неналежною. Садили по місту катальпи — це дерево взагалі не підходить для вуличного озеленення.

І ось цьогоріч біля ЦУМу мали б посадити великорозмірні дерева, але посадили церсиси. Це непогані, посухостійкі паркові дерева, здається, їх подарували місту, але вони виростають максимум до 6 метрів і призначені для затишних дворів ОСББ чи скверів.

У центрі міста — в агресивному середовищі, де на розпеченому асфальті можна яєчню посмажити, — потрібні виключно великорозмірні дерева, стійкі до наслідків кліматичної зміни. Сподіваюсь, що це врахують і восени тут також посадять такі дерева.
— Як змінився підхід до висадок останнім часом?
— Реально з минулого року пробують садити нормальні, якісні рослини. Раніше під виглядом дерев на штамбі могли висадити гортензії, що дуже погано для клімату, бо кущ деревом не може стати, або садили клени на теплотрасі, а потім їх пересаджували в швидкому темпі, коли там почали ремонт.
На проспекті Миру та вулиці Драгоманова дерева, які ми садили у 19-му та 20-му роках, уже вкорінилися, змужніли й чудово працюють на затінок.

Коли ми це робили, то наголошували на технології: вибір якісного саджанця, правильне мульчування, облаштування лунки, дренаж, надійна опора та фіксація, контроль за тим, щоб кореневі шийки не були заглиблені. Якщо ґрунт поганий, там будівельне сміття — його потрібно замінювати й завозити якісний. І далі обов’язково подбати про полив в перші два роки.
Спека та правила догляду: чому «косити під нуль» — це вбивство ґрунту
— Висадити — це лише половина справи. Як зараз виглядає ситуація з доглядом та поливом?
— Догляд поки що не налагодили належним чином, але його пробують вирівняти, особливо в питаннях поливу, щоб усе прижилося. Зараз більш складні умови ніж це було 5 років тому. Влітку, коли трава покошена в спеку, ґрунт втрачає миттєво вологу, листя скручується і жовтіє. А за теперішньої спеки земля настільки суха, що вона взагалі втрачає здатність вбирати воду. Якщо навколо дерева ще й неправильно зроблена лунка — уся вода просто витікає.
Щодо крапельного поливу, то для нашого міського бюджету це поки що занадто дорого. У приватних дворах девелопери це роблять, там це приватні кошти і можуть робити. Для міста ж головне — мульча, або суцільний покрив грунту багаторічними рослинами. У місті взагалі не повинно бути відкритого чорного ґрунту, він має бути замульчований і закритий.
— Що відбувається зі скошуванням трави? Чи змінюються підходи тут?
— У багатьох зелених зонах ручні мотокоси пробують замінювати на газонокосарки з регульованим рівнем висоти — цей процес пішов ще з 2021 року. Проте часто нинішня «оптимізація» скошування пов’язана не зі свідомим екологічним підходом через зміни клімату, а з браком людей та ресурсу.
Коли траву постійно скошують під нуль, ґрунт знищується, і на ньому активніше поширюються інвазивні види, зокрема амброзія. За європейськими стандартами (наприклад, у Польщі), якщо кілька тижнів тримається температура вище 27 градусів і немає дощів, косити взагалі заборонено.
Є ділянки з різними типами скошування. В більшості застосовують часткове — достатньо скосити метр-півтора вздовж доріжок, щоб зона виглядала доглянутою, а решту трави не чіпати, якщо вона не заважає огляду.
У європейських містах вздовж вулиць у центрі взагалі майже немає трави — там висаджують кущі, ліани, багаторічні квіти, трави та ґрунтопокривні рослини, які тримають вологу, не вигорають і потребують менше догляду. Нам теж треба рухатися в цьому напрямку, першочергово на ділянках зі схилом.

Стратегія виживання: теплові удари та концепція еквівалентної заміни
— Які головні загрози несе місту глобальне потепління?
— Наслідки — це тривалі періоди посухи та аномальної спеки. Якщо місто перегрівається вдень і не охолоджується вночі, усе живе отримує тепловий стрес. Рослини беруть цей удар на себе першими, через що насадження починають гинути. Зараз на багатьох перехрестях у місті липи стоять усохлі — вони отримують тепловий удар у поєднанні з сіллю та агресивним автомобільним середовищем. Це сигнал, що на перехрестях треба підбирати інші, більш стійкі види рослин.
Інша загроза — раптові короткочасні зливи з величезним об’ємом води та сильними буревіями. Оскільки в місті ще немає дощових садків чи належних дренажних систем, уся вода йде в каналізацію. Ми перевантажуємо систему і втрачаємо цінний ресурс. Натомість у зелених зонах воду можна було б утримувати (процес ретенції), щоб потім, під час спеки, ця волога випаровувалася й охолоджувала місто.
Наша мета — суцільна крона дерев. Коли людина зможе пересуватися містом під безперервним захистом деревних крон, зникнуть розпечені ділянки, і жити в місті стане комфортніше.
— Як правильно замінювати старі чи аварійні дерева, які доводиться зрізати?
— У нас досі діє застарілий підхід: зрізали одне велике дерево — посадили на його місце одне маленьке. Але за європейськими (наприклад, Нідерландськими) стандартами заміна має бути еквівалентною за об’ємом крони. Якщо зрізають великорозмірне дерево, об’єм крони якого становить, до прикладу, 500–600 кубічних метрів, то щоб компенсувати його екологічні послуги, потрібно висадити сотні нових якісних саджанців.
Наше законодавство такого поки не передбачає, тому стратегічно важливо максимально зберігати наявні дерева з великими кронами, особливо, вікові. Екологічний центр уже підготував перелік та обґрунтування для надання таким деревам статусу пам’яток природи, тепер справа за ухваленням рішень.

Відмова від однорічників та майбутнє міських просторів
— Яка ситуація з висаджуванням квітів у місті? Чи досі витрачаються кошти на однорічні рослини?
— Політична воля відмовитися від однорічників на користь багаторічних насаджень є, але в тендери цього року їх, на жаль, досі включили. Робота з багаторічниками потребує інших навичок. Ми свого часу з Рівненським трестом зеленого господарства облаштували чудовий посухостійкий квітник на Віденській, але через ремонт теплотраси чи водопроводу його прибрали й так і не відновили.
Є багаторічні насадження на Драгоманова та біля 12-ї школи. Вони є, і тепер головне — вчитися правильно їх доглядати, щоб там росли квіти й трави, а не бур’яни. Однорічники мають відійти в минуле.
Довідка редакції: На міських клумбах однорічниками називають рослини, які проходять увесь свій життєвий цикл за один сезон — від проростання насіння до цвітіння, дозрівання плодів і повного відмирання.
Багаторічники квітнуть лише 2–3 тижні, а однорічники — 4–5 місяців поспіль. Але попри свою красу, з економічного погляду вони є постійною статтею витрат для міських бюджетів. Потрібно щороку купувати нову розсаду, висаджувати, прибирати і утилізовувати. Потребують частого поливу та підживлення.


— Що, на вашу думку, найбільше гальмує впровадження цих нових екологічних підходів у місті?
— Окрім браку ресурсів, є серйозний людський фактор. У профільних структурах та на комунальних підприємствах досі залишаються люди, які працюють за старими пострадянськими звичками.
Вони роками звикли садити однорічні квіточки, бо їм це подобається, і вони абсолютно не приймають змін. Будь-які реформи чи нові стандарти вони сприймають в багнети, через що багато прогресивних ідей просто саботують. Навіть підготовлені документи та програми часом виносять на розгляд із грубими технічними помилками, що свідчить про рівень компетентності тих, хто радить рішення вищому керівництву.
Зараз є колосальні європейські можливості: програми з кліматичної нейтральності, проекти з адаптації до зміни клімату, гранти на ревіталізацію водойм та енергоефективність.
Наше місто могло би бути передовим у цих процесах. У нас є фахівці, у яких «горять очі» і є бажання працювати за європейським зеленим курсом, але їм важко пробивати стіну цього старого саботажу.
Сподіваюся, що під тиском запиту від суспільства та політичної волі місто зрештою позбудеться тих, хто тягне його назад, і відкриє дорогу прогресивним змінам і молодим спеціалістам із сучасними поглядами.
— Чи реально перетворити закриті міські кладовища (наприклад, Грабник чи Дубенське) на меморіальні парки та зелені острівки?
— Це абсолютно нормальний європейський підхід, коли закриті кладовища функціонують як зелені зони та місця біорізноманіття. Наприклад, мешканці району Грабник часто перетинають тамтешнє кладовище транзитом, для багатьох це звично.

Але з кладовищами все складно, там потрібні виключно архітектурні конкурси, глибоке переосмислення простору та залучення експертів. На рівні звичайного комунального підприємства такі речі планувати не можна.
На Грабнику є складні історичні сторінки, зокрема братські поховання, які потребують дослідження та правильного титражування для інформування людей. Це однозначно місця пам’яті.
З точки зору озеленення — там, де старі дерева випадають, нові можна висаджувати прямо в пень, щоб під час копання нічого не пошкодити.
У Любліні я бачила історичне кладовище, відновлене за грантові кошти: там практично немає відкритих місць, ти постійно йдеш у суцільному затінку величезних дерев.
Це створює природну прохолоду, і люди, які живуть поруч, сприймають цей об’єкт насамперед як якісну зелену зону. Нам також потрібно навчитися мислити такими категоріями.



«Четверта влада» та БФ «Скарбниця Надії» збирають гроші на FPV-дрони для бійців 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, які збиратиме ініціатива «Рівненський дрон».
Якщо вам сподобався матеріал, перерахуйте, будь ласка, 50 гривень на волонтерську монобанку чи на картку благодійного фонду, прив’язану до рахунку в «Приватбанку»: 5169 3305 3931 4184
Рахунок: КБ «Приватбанк»
IBAN UA663052990000026006000707203
БФ «Скарбниця Надії»
ЄДРПОУ 37685693
А також підписуйтесь на канали «Міста для людей» у фейсбуці, телеграмі, інстаграмі.
